Спека. Учора було 40 градусів, сьогодні, схоже трішки менше.
Церква. Туди пішки – пр. Пушкіна - парк Глоби, бо був час –
встигав на літургію.
В церкви прохолодніше. Відчув протяг з нових вікон, - був
спітнілий (або ще ні?, не був? але ж вже розігрітий на спеці) – пересів.
Літургія. Мій улюблений святий отець.
Назад, додому – пішки повз наскрізь сов'єтський парк Лазаря
Глоби. З пам’ятником партизанському Федорову - аж подвійному Герою СССР. З три-ліком-барельєфом
на русскам театрі Горького - «Здєсь в годи гражданской войни і строітельства
соціалізма виступалі відниє дєятєлі коммуністіческой партії советского союза:
… Орджонікідзе - 04 января 1918 года
…. І. Калінін - 31 мая 1920 і 28 февраля 1934 года
К.Є. Ворошилов – 12 декабря 1920 года»
Не козаку Лазарю Глобі, котрий розбив цей сад в степу …..
років тому, а червоному партизану, котрий і не бував у місті. І окупантам
української землі. - Це Гнітить, бо несправедливо, не по правді, по брехні.
Спека. Спітнілий. Але бодрячком… - Додому.
А вдома нові власники сусідньої квартири – о, скільки їх!? –
кагалом щось міркують про кількість цегли, мішків з цементом, шифер…
Третя година дня. Щось поганенько. Приліг. Поміряв
температуру – 37,2. Днів вже дванадцять ніяк не виберусь з цієї застуди.
Постійна слабкість. Спав би і спав…
Серед сну чую далеко десь – гремить. Гроза. І тиха радість –
дощ буде. Поллє спраглу засушену землю… Одним оком глянув в бік вікна – небо
затягнуло, потемніло… - Добре.
Сон: - На роботі. А проробив я більше ніж 20 років у «п/я» –
почавши з простого проектувальника-архітектора і до головного спеціаліста
дійшовши, і це при тому, що в партію не просився, і керівництву ніде нічого не
лизав. І от на роботі – через якусь помилку мої, а можливо і не мою; найвище
керівництво проектного інституту знімає мене з моєї посади і назначає на більш
нижчу… Хто не керував людьми, хто не знає, що таке приймати рішення, приймати
рішення постійно з ранку до ночі, часто вже і не на роботі будучі, а і вже ввечері,
вдома; жити в цій напрузі… той мене не зрозуміє. А це нелегка робота – приймати
рішення. – Не монетку кидати, а приймати відповідальні рішення. Швидко. Дуже
швидко. Ризикувати. Часто не маючи достатньо інформації… Це – напруження.
Таких фахівців завжди поважають. – Такі ж самі фахівці і
поважають. Керівництво – не завжди, бо воно всяке буває…
Також не всі беруться приймати рішення. Можна і промовчати,
можна і послати вирішувати нагору…
То ж дуже прикро мені було. Дуже. Гірко. І йшов я по
інституту, здоровкалися зі мною багато хто, бо знали добре мене. А я був
пригнічений. – Отакий мій стан у цьому сні. - Скривджено мене. Ображено.
Несправедливо. - Це Гнітить, бо несправедливо, не по правді.
І прокинувся від сну. Бо задихаюся. Ніс, всі шланги до
легенів – забито.
Гремить. Одним оком у вікно - немає дощу. І грім – довгий
такий, від Сурско-Литовського - до ж/м Західний і назад; – до Краснопілля.
А учора, повертаючись з цвинтаря від мами, зустрів Лєну
Сухову. Колишню співробітницю. Знайшов хвилинку, знайшов і добрі слова, та не
знайшла вона… - Це Гнітить, бо не по правді. Бо це саме я маю право пройти повз
неї і не помітити склочну, скандальну пустушку підлеглу співробітницю. Базіку.
А учора нові сусіди, зі своїми планами
ремонту-реконструкцією, нагрузили і мене питаннячками… А питаннячка ці мусить
вирішувати мій син, бо це його кинуте-закинуте будівництво будинку, межує з
сусідським сараєм-гаражом. – Не я. Але юридично, - я. Це Гнітить, бо
несправедливо, бо не мій це тягар. І ще – відчування слабкості своєї на фоні
їхньої активності. Вже…
Давно примітив. Багато років вже – коли поллю я сад,
травичку, то назавтра піде дощ. Учора поїхав на цвинтар до мами полити калинку.
Маленький саджанець. Багато років саджаю калину – і мамі, і батькові біля
могилок, а вони не приймаються. Влітку гинуть. В цьому році вирішив перемогти–
їздити частіше, що б поливати врятувати. Але за два тижні без поливу – засохла
калина у мами на могилі. У батька засохла ще раніше.
Корінець, - бачу, що можливо ще живий… Але все ж - невдача.
Бо не росте саджанець. Чи оживе? Це Гнітить, бо не радісне це.
Літургія. Сьогодні - мій улюблений святий отець. Проповідь
побудована на Евангелії від Івана - Глава 6.23…27. ХЛІБ ЖИТТЯ.
«…А тим часом із Тіверіяди припливли човни інші близько до
місця того, де вони їли хліб, як Господь учинив був подяку.
Отож, як побачили люди, що Ісуса та учнів Його там нема, то
в човни посідали самі й прибули до Капернауму, і шукали Ісуса.
І, на тім боці моря знайшовши Його, сказали Йому: Коли Ти
прибув сюди, Учителю?
Відповів їм Ісус і сказав: Поправді, поправді кажу вам: Мене
не тому ви шукаєте, що бачили чуда, а що їли з хлібів і наситились.
Пильнуйте не про поживу, що гине, але про поживу, що зостається
на вічне життя, яку дасть нам Син Людський, бо відзначив Його Бог Отець.»
Проповідь побудована на поясненні бажань людини мати «хліб»
матеріальний, а не духовний, на бажанні «ковбаси» а не любови.
І слухаючи святого отця, згадав я сина свого… Це теж Гнітить,
бо виходить, що немає у нього любови. Якщо спростити багаторічний біль мій,
багаторічні роздуми, обіди - є і було завжди у сина бажання Мати, бажання
Успадкувати від рідних, від дідів-бабів-прадідів… , на могилах чиїх він не
буває. Ніколи.
Калина засохла, Лєна Сухова, відниє дєятєлі, Федоров, сусіди
з питаннями, на роботі не цінують, сон-задишка, син-зрадник… - якась довга
ковбаса-потяг поганого, негативного, безрадісного, гнітючого…
Вирішення проблеми на роботі – потрібно було миттєво
написати заяву про переведення мене на просту посаду. Просто – інженера. Гарне
рішення!!! Бо замінити ніким. А рішення приймати потрібно постійно. Інакше все
зупиниться…
Лєна Сухова, - ну, наступного разу не зупинюсь…
Пам’ятник совєтському партизану Федорову – треба вірити, що
«ще не вмерла…». Пошана всіляким окупантам – Орджонікідзам, Калініним,
Ворошиловим, Дзержинським… – тут - або будуть вони колись демонтовані-прибрані
з очей, або ця частина України піде під Росію. Можливо і гарне рішення – Хай
їде!!! І не тягне баластом в учора - на дно…
Сусіди, з їхніми питаннями, ну – якось вирішимо…
Дощ все ж таки пішов. І полив і мамину могилку, і батькову…
Син, ну тут потрібно спростити бачення-розуміння проблєми, -
до примітивної простоти… І прийняти рішення.
Треба жити. Треба бути сильним. Треба…
Буду.
